|
сному українському мовленні на різних рівнях.
Помилки на лексичному рівні переважно спричинені недоречними запозиченнями з російської мови. До найпоширеніших належать такі суржикові лексеми, як бедро (стегно), бувший (колишній), бутила (пляшка), взятка (хабар), відкритка (листівка), груз (вантаж), дьоргати (смикати, шарпати, сіпати), качелі (гойдалка), кип”яток (окріп), на оборот (навпаки), отвйортка (викрутка), прививка (щеплення)…
Семантичність утворення слів є наслідком бездумного позичання російських лексем у випадках, де українські відповідники мають чітке смислове розмежування: вияснити (зясувати), вірний (правильний, слушний), вірніше (точніше, радше), воєнний (військовий), лічити (лікувати), ображати (кривдити), чесати (чухати), чесатися (свербіти)…
Через власне недбальство спотворюємо словотвірну структуру рідної мови. Шляхом бездумного копіювання російських словотвірних структур виникли покручі на зразок безпощадний (нещадний), взлетіти (злетіти, знятися), виставочний (виставковий), гусиний (гусячий), дарити (дарувати), жилий (житловий), завідуючий (завідувач), ножниці (ножиці) та інші.
На рівні морфології (словозміни) зафіксовано різнотипні помилки, спричинені впливом діалектного оточення або ж інтерференцією російськомовних граматичних форм: гривнів (гривень), мамів (мам), гостра біль (гостра біль), посуда (посуд), по дорогам (дорогами), із коридора (із коридору), дай Бог (дай Боже), більш детальний (детальніший) та багато інших.
Синтаксичні помилки зводяться переважно ось до чого:
1. До хибних дієслівних керувань, хибних прийменникових (безприйменникових) конструкцій: дякую вас (вам), знущатися над кимось (з когось), вона краще всіх (вона краще від усіх), відповідно плану (відповідно до плану), згідно закону (згідно з законом);
2. До нелогічної сполучуваності слів: більша половина (більша частина, більш як половина), вийшовши з кімнати, у мене був поганий настрій (вийшовши з кімнати, в мене був поганий настрій);
3. До калькування російських словосполук типу приймати участь, приймати нові міри по виправленю ситуації, заключити договір, інформація на рахунок поїздки.
Помилки на фразенному рівні полягають в автоматичному пересаджуванні стійких словосполучень російської мови на український ґрунт: від нічого робити (знічевя), віддавати собі звіт у чомусь (здавати собі справу з чогось), все рівно (однаково, байдуже, все одно), книжковий магазин (книгарня), куди очі дивляться (навмання), музей під відкритим небом (музей просто неба), нанести удар (завдати удару), не в своїй тарілці ( ні в сих, ні в тих), потерпіти поразку (зазнати поразки) та інші.
Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо повязана з соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.
Уважне, дбайливе ставлення до мови кожного народу, виховання взаємоповаги передбачає розширення так званої фонової, мовокраїнознавчої інформації, що обовязково входить у мовне виховання, а отже, і в культуру мови.
Часто ми стаємо свідками поширеного мовного нігілізму, вираженого в типовій формулі: "Яка різниця, як говориш!" Виявляється, що люди, які недбало ставляться до своєї мови, позбавлені й почуття власної гідності. Виховані в атмосфері стереотипів, бездумної масової культури, вони не можуть бути творцями оригінальних, непересічних ідей. Ставлення до своєї мови індивідуума, а також суспільства в цілому, віддзеркалює загальний рівень культури - або її пасивний, споживацький, або її творчий характер.
Проголошуючи думку "Культура мови - загальна культура людини", маємо дбати про такі морально-етичні категорії, як любов до рідної мови, мовно-національна свідомість, які стають реальністю тільки при активному ставленні до слова, коли існує постійна потреба шліфувати свою мову, вчитися слухати й сприймати слово, володіти ним як засобом вираження думки.
Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає нові явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного і емоційного заряду.
Мову людина пізнає впродовж усього життя й шліфує своє мовлення в постійному протиборстві і взаємодії усних і писемних стилів.
Освіченість, зокрема й мовно-культурна, означає вироблення в кожного постійної потреби удосконалення власної літературної мови, потреби шліфувати вимову, збагачувати словник, активно використовувати граматичну стилістику.
Практичне значення культури мови не обмежується збиранням типових помилок усного та писемного мовлення. Спираючись на історію мови, історію літературної мови, теорію художньої мови, лінгвостилістику, теорію перекладу, культура мови завдяки активному використання методу "слова і речі" вступає в прямий контакт з духовною культурою народу.
Розділ ІІ
Уроки звязного мовлення у школі
Загальновідомо, що звязне висловлювання є показником мовної культури людини. Саме у звязному мовленні виявляється рівень володіння лексичним багатством мови, граматичним матеріалом, а також уміння змістовно, послідовно і переконливо викладати свої думки.
Щоб піднести мовну культуру учнів, нова програма з української мови передбачає систему уроків з розвитку зв язного мовлення.
Пропонуються такі види робіт, як перекази за складним і простим планом, детальний, стислий та вибірковий перекази розповідного тексту з елементами опису та роздуму, тексту наукового стилю; твори-описи природи, приміщення; твори-роздуми про вчинки людей на основі власних спостережень; оповідання за власними враженнями, за жанровою ка ...........
Страницы: 1 | [2] | 3 | 4 | 5 | 6 |
|
